©

Коли довго сумуєш, як прийде звикання ти й не відчуєш, ніби нікого не треба, лишень поринути душею у небо. Музика наповнює з середини. Ось так й минають дні. У думок полоні… Мені б зтиснути твої долоні… Я знов зповзаю по стіні до долу. Ти не прийдеш до мене додому, ми не вип’ємо чай, й не втопимо в ньому наш відчай. І не вийде випита каву, й зав’язати розмову цікаву. Не побачити очі, Оті.. Не провести бурхливої ночі, Не замкнути в обійми міцні. Від холоду уся тремчу, тебе торкнутись безмежно хочу. Хоч вірш, про те, що вже звикла, І душевного болю уникла. Хоча кому я брешу? Я без тебе все також не можу. Мені б почути голос твій. Такий рідний