Чистила свою
сторінку в одній із соціальних мереж та натрапила на фото з табору. То викликало
в мене якусь непередбачену хвилю емоцій. Табір то маленьке життя. Це,
найяскравіша й насичена пора. В таборі
якийсь рай зі сміху, дружби, кохання, незабутніх моментів.А коли повертаєшся
додому, то якось неймовірно пусто. Так тягне до тих нових друзів, дорогих
людей, але ж є відстань, що розкидає по різних містах. З часом ті спогади здаються такими далекими..
нажаль, не тільки спогади, а й люди. Ти закручуєшся у своєму школа-дім-школа, і
десь через час помічаєш, що потухають ті відносини та спілкування, що люди, по
приїзду з табору, без яких ти не тямив життя, вже й не такі необхідні. Тьмяніє в
пам’яті усе, а з ними й почуття, навіть оте кохання, що здавалось на все життя,
ті походи, той сміх, ті вогнища й дискотеки, усе, без виключення. Буденність вимиває
це з пам’яті, і нічого не залишається, як чекати на нові зустрічі з новими
людьми, які також підуть незабаром.
Немає коментарів:
Дописати коментар