©

Сумую. Але тебе не турбую. Живи ти як хочеш. Подзвониш – як схочеш. Але прошу, не мерзни у таку погоду, і не в стрівай у всяку негоду. Сумую, але ти не сумуй, краще бурхливо живи і малюй! Хапай життя ковтками великими, і насолоджуйся моментах бліками. Ні, любий мій, не пізнавай той біль, не сумуй, і спогади усі втамуй. Краще іди і цілуй! Не мене, а іншу.. що поруч. Боже, що я кажу?! Все ж ламаю власноруч?.. Просто хочу, аби був щасливий у цей час: холодний, мінливий. Щоб усмішка не з ходила з твого обличчя, і хтось цілував твої передпліччя. Щоб тепло було на душі в тебе. Знаєш, мені ж більше нічого не треба. Лише не сумуй, бо це боляче сумувати, наче життя зовсім не відчувати, і , знаєш, той сум неможливо втамувати. Але ти не сумуй! І, якщо легше – мене ти не згадуй. Але знай, що десь у далі, за 500 кілометрів, б’ється серце заради тебе, і не важливо скільки пройшло вже дні, нікого, крім тебе, йому не треба!

©

Хочу поїхати.
Сісти у потяг і зникнути.
Усі страхи свої викинути,
і в країну мрій поринути.

Сидіти в потязі коло віконця,
й жмуритись від осіннього сонця.
Ледве теплий чай з лимоном пити,
і безмежно до тебе хотіти.
Під музику в навушниках грузитись,
і все далі в віконце дивитись,
на чудовий той пейзаж-картинку,
наче на фотознімку.

Вийти десь коло моря,
і слухати шум прибоя.
Сидіти на пляжі пустому,
й навіть не відчувати втому.
Просто кидати каміння у воду,
і забувати про всяку негоду.
Відчувати хвилю й холодний бриз.
Чути крик чайок десь поблиз.

Потім далі подорожувати.
Різні міста там минати.
Нарешті до гір дібратись.
На високу гору вибратись,
і навкруги озиратись.
Сидіти там й спостерігати,
у думки свої поринати,
щось нове в собі відкривати,
старі образи усім пробачати.
Збирати квіти пахучі.
Їсти стиглі черешні.

Спуститись до долу й зустріти тебе,
наче уперше.
До нестями знов закохатись.
Обіцяти на Полонині побратись.
Лежати з тобою у полі,
на травичці чи на соломі,
і дивитись на мерехтливі зорі.
Різні міста минати,
майже, навіть, не спочивати,
головне - поряд тебе відчувати.

Знаєш, не хочеться тебе полишати,
але додому вже треба вертати.
Сюди. З мрій і думок в буденність.
У справ нескінченність...
Ось і кінчилась моя натхненність.


.

©

Я так хочу до тебе,
притисни ж мене до себе!
мені більш нікого не треба.
ти - моя найбільша потреба.
Очі у очі сидіти,
постійно про щось говорити.
Хоча ні.. просто мовчати
і постійно тебе обіймати!
Ти відсунешся трохи й закуриш,
у думках своїх помандруєш.
Потім, так ніжно мене поцілуєш.
Я знаю, ти також цього потребуєш. 

Боже, чому ж ти далеко?
Мені без тебе не легко...
                         Автор: Darya ▲ Yakovleva