вівторок, 18 вересня 2012 р.

©


Хочу поїхати.
Сісти у потяг і зникнути.
Усі страхи свої викинути,
і в країну мрій поринути.

Сидіти в потязі коло віконця,
й жмуритись від осіннього сонця.
Ледве теплий чай з лимоном пити,
і безмежно до тебе хотіти.
Під музику в навушниках грузитись,
і все далі в віконце дивитись,
на чудовий той пейзаж-картинку,
наче на фотознімку.

Вийти десь коло моря,
і слухати шум прибоя.
Сидіти на пляжі пустому,
й навіть не відчувати втому.
Просто кидати каміння у воду,
і забувати про всяку негоду.
Відчувати хвилю й холодний бриз.
Чути крик чайок десь поблиз.

Потім далі подорожувати.
Різні міста там минати.
Нарешті до гір дібратись.
На високу гору вибратись,
і навкруги озиратись.
Сидіти там й спостерігати,
у думки свої поринати,
щось нове в собі відкривати,
старі образи усім пробачати.
Збирати квіти пахучі.
Їсти стиглі черешні.

Спуститись до долу й зустріти тебе,
наче уперше.
До нестями знов закохатись.
Обіцяти на Полонині побратись.
Лежати з тобою у полі,
на травичці чи на соломі,
і дивитись на мерехтливі зорі.
Різні міста минати,
майже, навіть, не спочивати,
головне - поряд тебе відчувати.

Знаєш, не хочеться тебе полишати,
але додому вже треба вертати.
Сюди. З мрій і думок в буденність.
У справ нескінченність...
Ось і кінчилась моя натхненність.



.

Немає коментарів:

Дописати коментар