©

Любий мій, 

прошу, забери мене з країн мрій

в наш особистий вирій.

Десь подалі від тих усіх міст.

Туди, де тільки ми будемо мати зміст.

Кудись, де гори і річечка,

бурхливо в’ється, як стрічечка.

Де ніч довга й палає зірками.

І нікого не існує між нами.

Туди, де пахне хвоєю.

І де я можу бути з повна твоєю.

Туди, де палає багаття

й не виходять із моди плаття.

Де вітер буде огортати

і щось постійно на вушко шептати.

Де ти будеш постійно поруч,

і робити все будем власноруч.

Де сонця заходи милуватимуть нас,

де з природою в єдності будем весь час.

Знаєш, в нас буде маленький будиночок,

наче з отих казочок.

Коло маленький ставочок,

й на дверях висіти дзвіночок.

Маленька й затишна вітальня,

така ж гарненька спальня

з купою різних поличок,

місце для наших балачок.

На стінах в рамках мої малюнки

й усілякі там візерунки.

Й обов’язково має бути камін,

де палатиме вогнище без змін.

Гарненькі шторки на віконцях.

Ти будеш жмуритись від промінчиків сонця,

коли будитиму тебе смачнючим сніданком,

й нашим з тобою спільним ранком.

Слухати звучання гітари,

й розглядати скупчені хмари.

Тебе обіймати,

й навіть не думати когось іншого мати.

Кохати…

Чорт, понесло кудись не туди.

В думках ти усюди.

А ми начебто просто друзі,

тому почуття у постійній напрузі.

Поясни чому так сталось?

Коли я в тебе закохалась?

Ти той, хто потрібен мені для життя.

І, здається, немає вже тому вороття.