А що в нас було з тобою? Тільки кілька діб під статусом "друзі". Гуляли усі однією юрбою, сиділи коло вогнища в дружньому крузі. Не помітили, як розгорілось наше багаття. В котру саму мить відбулось - ми без поняття. Наша перша розмова - просто порив емоцій якийсь - ми так зручненько в коридорі вмостились, а сльози в мене так й лились. Твої слова, що треба один одного користати й минуле усе відпускати. Що будеш постійно поруч ти, що завжди в тобі поміч можу знайти. Як ти мене вчив танцювати та й на інших не зважати. Наш перший повільний танок і солодка верениця думок. І знов той затишний коридор, що прозвався вже просто наш. Поставити б розмови ті на повтор, ні, то надто важкий приговор! Пам'ятаєш, як не могли без обіймів й запаху наших парфумів. І знов солодки обійми ті й рука стискалась в руці. Наш похід, що наче на двох. У цілому світі - тільки ми удвох. А що в нас було з тобою? Окрім що зведені були судьбою. Під статусом "друзі" - закохані до нестями, об'єднані одними почуттями й ночами. А далі листи й листи, у всіх сновидіннях ти, у кожній думці - ти, в кожній згадці - знов ж таки ти. А що у нас було з тобою? Оті два щасливих дні, зав'язані однією любов'ю і ми з тобою в світі одні. Оті розмови й мовчання, у думок поривання, по місту блукання. Ми цілувались й сміялись, і весь час чомусь обіймались.   осінь2012