Навколишній світ бив по вухах шумом та соціум розриваючи грудну клітину впивався ще дужче під ребра, ніби паразит чи нахабний мародер, в пошуках чим би поживитись. Стій! Зупинись! Там немає нічого, я тебе запевняю.. Одні лишень залежності, безглуздості та комплекси. Все пусте і марне. Вивертає вже від соціальних мереж і як ми в них погрузли… агов, який «ми»? Давайте на правду: кожен сам за себе і всі мали один одного на увазі, знайдеться ще пару відчайдух, що захочуть мене переконати, що це не так, а я тільки кину саркастичну усмішку – їх ще провчить життя. Стоп, далеко від теми пішла, а ось я про що: воротить від людей, з їх тоннами зайвої інформації та надуманими проблемами; тоншить від систем та правил, що не дають літати, як горда птаха. Вже ненависне своє ім’я, ненавиджу, коли воно звучить з вуст людей, їм завжди щось треба.. Воно як ярлик, як лопух на шерстяному вбранні. Суцільна зневага себе і якості мого існування. Зірвати б усі кайдани, припинити існувати, а спробувати жити, як завжди мріялось.
Чай на робочому столі вже зовсім застиг. Спробую наступного разу.