А я вже й не знаю, про що писати. Все ходжу по своєму замкненому колу. В моїх нотатках один негатив? Вже й наскучило чути "декадент". Можливо, я й дійсно чогось не помічаю в цьому світі, а варюсь постійно в буденності та обіцянках щось змінити. "Ось, наприклад, я можу зізнатися, що я потопельник. Я систематично кажу собі: ні." (с. Марк Лівін) Я не займаю ніяких шанованих місць та певних висот, і якщо вже казати чесно - то й нічого для того не роблю. Шкода? Так, є щось таке. Я не живу розвагами і не важко працюю для себе і майбутнього. Я не живу, я марно існую. Я просто бовтаюсь між дном та поверхнею, ніколи не досягаючи однієї з цих граней. Але все ж ближче до дна. Зміню я щось після написання цього? Навряд. Хотілось би, але мабуть не на стільки, щоб вийти із зони комфорту. Цього гнітючого і сковувального комфорту. Постійно жартую, що зміню все на 8 день тижня. А цей день так і не настає, його не існує. Як би мені хотілось якоїсь вагомої "встряски", щоб перевернула весь мій світ з ніг на голову, щоб змусила мене рухатись.