мій вітер

     Знаєш, як буває весняним суботнім ранком, коли проміння сонця огортає й пестить усе тіло та поцілунком в вуста дарує пробудження і відчуття, що цей день буде чудовим. Ось так і ти з’явився в моєму житті, поцілунком поезії та передчуттям чудового дня.

    Ти, такий незалежний та вільний, як вітер широкому степі. І було б дуже дурно з мого боку захотіти впіймати той вітер зовсім дірявим сачком. Але я, мов трирічне дитя бігла на зустріч та заливалася сміхом, відчуваючи і себе такою сильною та вільною, на жаль, ні, то все ілюзія, я потроху втопала. Намагалась супроводити те, що не терпить компанії.
Вітер ставав рідним, огортаючи своїм теплим подихом, і через мить бив холодною хвилею. А в середині все палало, все рвалось на зовні і вистачало одного шепотіння на вушко аби зробити з мене покірну супутницю.

    Володар степу та широких рівнин та мале дівчисько, таке чудне та напрочуд гарне, що покохали. Здавалось би, можна одразу передбачити сюжет, але він намагався бути поруч й менше обпікати холодом, а вона, терпляче перечікуючи чергові завірюхи, створити затишок на двох.